У Коростенському міському ліцеї №13 відбувся пам’ятний захід до річниці аварії на Чорнобильській АЕС. У його рамках до навчального закладу запросили ліквідатора наслідків катастрофи Василя Ковтуненка, який поділився з учнями 9-го класу власною історією участі в ліквідації аварії та спогадами про події 1986 року.
АВТОР
Влада МАРТИНОВИЧ
РУБРИКА
Актуально
ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ
24 квітня 2026 р.
Метою зустрічі було дати школярам змогу глибше усвідомити масштаби трагедії та почути правду про ті події від людини, яка безпосередньо брала участь у ліквідації наслідків аварії.
Василь Ковтуненко розповів, що на момент трагедії йому було лише 22 роки. У перші дні після вибуху особовий склад пожежної частини Коростеня підняли по тривозі та направили до зони катастрофи.
«Пожежа на реакторі тривала до 10 травня 1986 року. Створили зведений загін Житомирської області, після чого ми замінили пожежників Київської області. 9 травня ми прибули до міста Іванків, де розташувалися, а вже 10 травня поїхали до пожежної частини міста Чорнобиль, де були створені відділення для ліквідації аварії», – розповів ліквідатор.
Чоловік працював на пожежно-насосній станції. Попередньо під зруйнованим четвертим енергоблоком було збудовано тунель, аби запобігти потраплянню радіоактивних матеріалів у ґрунтові води та охолодити пошкоджену зону. Загін, у якому перебував Василь Ковтуненко, відкачував воду з-під реактора, яка накопичувалася там після аварії, а також забезпечував подачу води для охолодження споруд.
«Працювали ми там цілодобово. Нас було десятеро, після чого нас змінювали інші люди. Також із Коростеня було багато людей, але, на жаль, багатьох уже немає серед живих. Згодом ми повернулися до міста, але ніхто не розумів справжніх наслідків впливу радіації. Дехто проходив обстеження, дехто відмовлявся від лікування», – зазначив чоловік.
Ліквідатор також згадує, що евакуацію населення Прип’яті та Чорнобиля розпочали лише через п’ять днів після вибуху. За його словами, 1 травня люди ще виходили на демонстрації з маленькими дітьми, а в Радянському Союзі намагалися приховати масштаби трагедії. Він додав, що якби інші країни світу не зафіксували радіацію, про катастрофу могли б не дізнатися у такому великому масштабі.
Після тих подій чоловік усе життя працював у пожежній частині, а згодом вийшов на пенсію.
Офіцер освітньої безпеки КМЛ №13 Аліна Макарова наголосила, що такі зустрічі мають важливе значення для молоді:
«Ми створили дружню атмосферу за чаюванням, спілкувалися з героєм. Він передавав свій досвід, розповідав про події, які в ті часи мало висвітлювалися. Як казав Максим Рильський: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього», тому такі заходи є важливими для дітей».
