Поїздка пам’яті: делегація з Коростеня відвідала Чорнобиль

Початково делегація взяла участь у мітингу-реквіємі, який відбувся біля меморіалу, присвяченому Чорнобильській катастрофі, у Парку Слави міста. На захід зібралося багато людей. Окрім коростенської делегації, були присутні представники Житомирської ОДА, Овруцької міської ради, ветеранських організацій ліквідаторів, самі ліквідатори, голови громадських організацій, а також керівники та працівники підприємств зони відчуження.

Одним із ключових завдань поїздки стало встановлення нових меморіальних плит. Їх встановлювали представники Коростенської та Овруцької громад. Саме з цих територій походить значна частина ліквідаторів.

Як зазначив заступник міського голови Коростеня Олександр Синицький:

«Ми сьогодні завітали до міста Чорнобиль для того, щоб віддати шану нашим героям-ліквідаторам напередодні 40-х роковин аварії. Делегація у складі 30 осіб від Коростенської міської територіальної громади, більшість з яких – ліквідатори. Вони приїхали, щоб вшанувати пам’ять і встановити ще дві меморіальні плити нашим землякам, які, на жаль, відійшли у вічність. Востаннє такі плити встановлювали 10 років тому. На нових плитах викарбувані імена 132 коростенців-ліквідаторів».

Під час заходу неодноразово лунали слова подяки ліквідаторам та наголошувалося, що їхній подвиг необхідно пам’ятати не лише у дні річниць, а щодня. Саме їхня мужність і самовідданість дозволили уникнути ще масштабнішої катастрофи ціною власного здоров’я та життя.

Наступною зупинкою стала пожежна частина міста, біля якої встановлено пам’ятник пожежникам-ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Саме з цього підрозділу першими вирушили рятувальники на місце вибуху, не усвідомлюючи наслідків радіаційного ураження.

Біля пожежної частини також відбувся символічний акт вшанування пам’яті. Вдови ліквідаторів та небайдужі учасники делегації висадили троянди на знак пам’яті про загиблих.

Ліквідатор аварії на ЧАЕС Олександр Недощак розповів, що на момент подій йому було 22 роки. Уже 9 травня 1986 року він із загоном вирушив до місця пожежі, працюючи тоді начальником караулу самостійної пожежної частини №8 Коростеня:

«Ми розміщувалися біля цієї пожежної частини, звідси виїжджали до самої станції. Тоді було багато техніки, постійно змінювалися підрозділи. Пам’ятаю виснажених хлопців, які поверталися з електростанції – вплив радіації вже тоді був відчутний».

Він також зазначив, що спершу ніхто не розумів реальної небезпеки:

«Хлопці, які перебували у пожежній частині міста Чорнобиль були першопрохідцями в ліквідації пожежі. Вже 10 травня 1986 року ми дізналися про загибель частини з них, це був шок. Радіація була невидимим ворогом, і страху тоді не було – всі просто виконували свою роботу».

Чорнобиль та Прип’ять стали одними з найбільш постраждалих територій після аварії. Прип’ять на момент трагедії була молодим містом – їй було близько 16 років. Вона будувалася для проживання працівників станції та їхніх родин.

Чорнобильська АЕС також була відносно молодою станцією, будівництво якої розпочалося у 1970 році. Зокрема, четвертий енергоблок, на якому і сталася аварія, був введений в експлуатацію лише за три роки до вибуху – у 1983 році. Через недосконалість конструкції реактора, яка проявилася під час проведення запланованих випробувань у ніч на 26 квітня 1986 року, стався фатальний вибух.

Сьогодні в Чорнобилі проживають переважно так звані самосели – люди, які повернулися до своїх домівок, а також працівники зони відчуження, вчені та персонал станції, які працюють вахтовим методом. Натомість Прип’ять залишається повністю покинутим містом із високим рівнем радіації та статусом «міста-привида».

Коростенська делегація також відвідала Прип’ять, щоб на власні очі побачити місто, яке колись було живим і розвиненим. Сьогодні воно справляє гнітюче враження: зарослі вулиці, пусті будівлі та тиша.

Трагедія 26 квітня 1986 року стала однією з найстрашніших в історії України. Вона забрала життя та здоров’я тисяч людей і має наслідки, які відчуваються й досі. Водночас завдяки ліквідаторам, які першими вирушили на боротьбу з наслідками аварії, вдалося запобігти ще більшій катастрофі. За 40 років після трагедії народилися вже нові покоління українців, але пам’ять про події Чорнобиля залишається важливою частиною історії.