Як працюють лікарі Коростеня – інтерв’ю з Наталією Стретович

– Що вплинуло на рішення обрати професію в медичній сфері?

– Звичайно, коли ми закінчуємо школу, перед нами постає вибір нашої подальшої професії. Я закінчила школу саме в той час, коли був вибух на Чорнобильській атомній електростанції. Тоді дуже багато лікарів виїхало в більш чисті регіони, і була гостра нестача медичних кадрів. І до нас, звичайно, в школи приходили представники освіти, медицини, і вони агітували нас вступати в медичні навчальні заклади. Моя старша сестра медик, вона раніше вступила. По-друге, я врахувала пораду батьків своїх, які мені рекомендували вибрати саме медичний університет. Ну і сама я так подумала, що це завжди була престижна, благородна, відповідальна робота. І це все вплинуло на вибір моєї професії.

– З чого почався ваш кар’єрний шлях? Яким було ваше навчання?

– У 90-му році я закінчила середню школу і вступила до Тернопільського медичного університету імені Горбачевського, де навчалася з 90-го по 96-й рік. Після закінчення медичного університету, так як я брала цільове направлення, я переїхала сюди і почала працювати в Коростенській міській лікарні. В тому ж 96-му рокі я прийшла в інтернатуру, і 4 серпня 97 року я вже приступила до роботи у нас в поліклінічному відділенні на посаді лікаря-терапевта Коростенської центральної міської лікарні, як тоді у нас називався заклад. Працювала я до 2004 року, потім пройшла курси сімейної медицини на базі Житомирського інституту медсестринства. І вже пізніше я перекваліфікувалася на сімейного лікаря. Коли була у нас проведена реформа у 2018 році, було створено новий заклад, – Центр первинної медико-санітарної допомоги, ми вже перейшли, можна сказати, в нову організацію, де я працюю по теперішній час.

– Як проходить Ваш звичайний робочий день?

– Перш за все ми проводимо прийом пацієнтів згідно із електронним записом. Крім того, приймаємо частину пацієнтів, які приходять вже у чергу. Буває, що якась екстрена ситуація, людина не встигає записатися, вже відповідно немає вільних місць. Плюс ми багато консультуємо своїх пацієнтів засобами зв’язку в телефонному режимі. Потім, звичайно, частину нашого робочого дня займає адміністративна робота, тобто робота з деклараціями, з випискою електронних рецептів від тих пацієнтів, які не можуть до нас самостійно дібратися на прийом. Відповідно, ми займаємося діагностичною роботою, діагностуємо основні хвороби, займаємося лікувальною роботою, призначаємо лікування. Якщо необхідно, то скеровуємо наших пацієнтів до вузькопрофільних спеціалістів вторинного рівня і навіть третинного рівня в обласні заклади.

– Які найскладніші виклики доводилося долати у роботі?

– Бували дійсно складні випадки, бо ми працюємо в умовах надзвичайних ситуацій, епідемій. Приклад цьому – епідемія COVID-19. Це час, коли бувало треба дійсно приймати швидкі рішення, ефективні, тому що велика відповідальність за життя і здоров’я пацієнтів. А враховуючи, що пацієнти до нас приходять хворі, вони в стані емоційного стресу, буквально в стані паніки, можна сказати, що потрібно дійсно швидко приймати рішення. Тому що від цього залежить здоров’я, а інколи і життя пацієнта.

– З якими скаргами найчастіше звертаються пацієнти?

– По-перше, зі скаргами на якісь інфекційні захворювання. Раніше у нас більше була характерною сезонність цих хвороб. Зараз я не можу так сказати. Можливо, це пов’язано з тим, що люди живуть в умовах хронічного стресу, це призводить відповідно до імунодефіцитних станів, і тому ці вірусні хвороби турбують людей увесь рік. Зараз, влітку, це проблеми зі шлунково-кишковим трактом, тому що  сезон овочів, фруктів. Часто скаржаться на болі опорно-рухового апарату, суглоби, хребет, стрибки тиску через нестабільну погоду. У нас цей рік такі температурні гойдалки, тому люди дійсно скаржаться, що тиск «стрибає», турбують болі в серці. Тобто різноманітні скарги.

– Як змінилася  робота з початком медичної реформи в Україні?

– Ну, можна сказати, трохи в деталях змінилася. В тому плані змінили, що у лікарів раніше була своя дільниця, і ми займалися обстеженням і лікуванням пацієнтів цієї території. Зараз це змінилося, тому що пацієнт має право вибирати собі сімейного лікаря і відповідно ми набираємо собі пацієнтів з усього міста буквально. А ще потрібно мати навики роботи з персональним комп’ютером, тому що зараз у нас все зав’язано буквально на роботі з ним. Зручніше і для пацієнтів стало, те що зараз багато чого ми можемо робити в електронному вигляді. «Доступні ліки», є така програма, коли ми відправляємо рецепти їм на телефон, і пацієнтам не обов’язково до нас приходити. І особливо це добре для людей похилого віку, які маломобільні. Плюс для пацієнтів електронні лікарняні. Навіть якщо пацієнт десь у відрядженні захворів, він телефонує сімейному лікареві. Поки він добереться до нас, ми можемо йому дати рекомендацію, консультацію засобами зв’язку і відкрити електронний лікарняний листок. І пацієнт потім, коли приїде, приходить до нас на прийом.

Звичайно, для пацієнтів, як я вважаю, зручніше. А так, як ми працювали з хворими людьми, так і працюємо. Звичайно, частину нашого робочого часу займає адміністративною роботою, тому що бувають моменти, що просто якийсь збій в програмах, ви знаєте, підвисає інтернет. І оце єдина проблема, що хворі тоді нервують, ми нервуємо, тому що потрібно встигнути за робочий день зробити всю цю роботу, внести всю інформацію в базу даних, відкрити всі лікарняні, продовжити. Ну і доводиться, звичайно, працювати понаднормово, або вдома доробляти те, що ми не встигаємо на роботі.

– Розкажіть найцікавіший випадок за Вашу робочу практику, пов’язаний з пацієнтами чи колегами.

– У мене був такий пацієнт старшого віку, в якого померла дружина, і дітей в них не було. Він такий позитивний дідусь був, мав свою дачу, але він дуже страждав, через те що був один. І він завжди приходив і казав «Може мене з кимось познайомите?». Я так думаю, ну якось я ж в тій сфері працюю. А потім з колегою розговорилася, на якійсь конференції були. Вона розповіла, що у неї теж є така пацієнтка, у якої помер недавно чоловік. Каже, що дуже її замучила, щоб я з кимось познайомила. Їй було далеко за 70. Жила одна в квартирі, дітей теж в неї не було. Ми так і вирішили їх познайомити. А мій пацієнт попросив, щоб я з ним пішла на їхню першу зустріч. Якось мені було незручно, але і відмовити я не змогла. Я дійсно з ним ходила. Він, як має бути, купив квіти, цукерки. Ми пішли, я їх познайомила, вони почали спілкуватися. До речі, у них все склалося, і вони ще частину життя прожили, спілкувалися, проводили разом час. Він, на жаль, вже помер. А ця пацієнтка ще жива. Такий випадок був цікавий.

– Що б Ви, як досвідчена фахівчиня, побажали молодим медикам, які тільки починають свою кар’єру?

– Звичайно, хочеться сказати, що наша професія дійсно дуже важлива і потрібна, але дуже важка. І, звичайно, лікар постійно стикається з якимись щоденними професійними викликами. Молоді люди, які збираються вступати до медичних вишів, повинні розуміти, що це не тільки престижна робота, а й дійсно дуже відповідальна, тому що постійно працюєш в умовах стресу, психологічної напруги, яка пов’язана з емоційним вигоранням. Часто ми працюємо понаднормово, в умовах якихось надзвичайних ситуацій, епідемій. А так, звичайно, професія дуже цікава, тому що постійно потрібно навчатися, постійно вдосконалювати свої навички. Інколи треба бути не просто лікарем, а й порадником, і другом для своїх пацієнтів.