Від початківця до професіонала – історії Домініки Зеленової та Олександра Хоменка

Декілька спроб, і я вже на телебаченні

Професійний шлях Домініки розпочався з дитячого захоплення журналістикою, яка потім стала її головною справою життя. Народилася та виросла дівчина у спортивному середовищі. Займаючись карате протягом 10 років, вона часто опинялася перед телекамерами.

«Часто після змагань у мене та інших спортсменів брали інтерв’ю, і це мене зачаровувало. Перший досвід у журналістиці я отримала на «Коростенському телебаченні», де під час ознайомчої практики створила сюжет про екзотичних домашніх тварин, на мою думку, він був дуже класний», – згадує журналістка.

Під час зйомки першого сюжету Домініка Зеленова вже зіштовхнулася із невеличким випробуванням – страх змій.

«Я писала інтерв’ю з дівчинкою, у якої вдома живуть равлики. У ще одного мого героя вдома були змії та павуки. Я боялася змій з дитинства, і ось приходжу в приміщення, де стоїть великий тераріум – мені вдалося подолати свій страх. Я навіть гладила їх, а потім мені на пам’ять подарували шкуру від змії, яку я досі зберігаю», – з усмішкою розповідає Домініка.

Дівчина поділилася, що труднощі із матеріалом у неї виникли саме на етапі створення сюжету, адже це був лише її 2 курс.

«Я здобувала освіту не журналіста, а ведучої. Тому нас більше вчили, як правильно виглядати на камеру, говорити чи одягатися. Саму журналістику ми не вивчали, це було більше аудіовізуальне мистецтво і виробництво, спрямоване на виробництво фільмів», – зауважила Домініка Зеленова.

Першу освіту Домініка отримала у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю ведуча програм телебачення. Проте вирішила йти далі та вступила на магістратуру до Київського столичного університету Бориса Грінченка вже як журналіст.

Під час навчання на 3 курсі Домініка також проходила практику на телеканалі СТБ у проєкті «Супер бабуся». Цей досвід дав їй змогу глибше зрозуміти, як створюються телепроєкти і відчути кожен етап на собі, від пошуку героїв до зйомок.

«Я була у відділі кастингу, займалася пошуком героїв та була дотична до проведення самого кастингу. Вже на 5 курсі я прийшла на «Коростенське телебачення», де 3,5 місяці проходила практику і працювала над власним проєктом про волонтерів. Тоді я і отримала пропозицію залишитися тут», – поділилася спогадами тележурналістка.

Олександр Хоменко прийшов до телебачення зовсім іншим шляхом. Випускник технікуму за фахом художньої кераміки тривалий час шукав своє покликання.

«Я звичайний сільський хлопець. Технікум я, звичайно, відвідував, але там не вчився та й вчити не було чого. Тому вже тоді почав шукати свій перший підробіток», – зазначив Олександр.

Перше, над чим почав працювати юний, але з купою амбіцій, хлопець, стали пам’ятники, де він вчився вибивати портрети з надписами. Потім були спроби зайнятися ювелірною роботою, але, за словами Олександра, це була якась дуже дивна компанія, як то кажуть – «контора роги і копита». Після закінчення технікуму у 2008 році хлопець вирішив спробувати свої сили в Києві.

«Цей рік був достатньо кризовий: в Америці посипалися фондові ринки, зарплати почали затримувати та й роботи не було. А тут я, молодий ще вчорашній студент без досвіду роботи, ходжу по Києву в пошуках, куди влаштуватися. Робити виходило, а от заробити – ні. Там я спробував себе від продажу косметики до телефонних дзвінків у якомусь центрі. Так і повернувся назад у Коростень», – пригадує Олександр.

Під час роботи дизайнером у «Тріаді С» йому запропонували приєднатися до команди «Коростеньмедіа». Як зізнався Олександр, коли вперше прийшов на підприємство, ще нічого не знав – вмів робити картинку через фотошоп та ілюстратор, але до відео ще було дуже далеко.

«У 2012 році взяли мене відеодизайнером. Я тоді нічого не вмів, але постійно щось робив. Згодом Ілля Кватюра навчив мене монтувати, і вже через монтаж я почав бачити, які кадри потрібно знімати», – розповів оператор.

Професійний шлях Олександра також був дотичним до карате, адже, як виявилося, одного разу йому надійшло завдання змонтувати ролик про змагання з карате, а потім і відзняти.

«Я тоді вперше взяв камеру до рук. Коли тренер з карате Володимир Зеленов приніс кадри для того, аби зробити сюжет на телебаченні, Дмитро Львович, заступник директора «Коростеньмедіа», подивився та запитав, хто це знімав. Відтоді я і почав бігати по всіх зйомках», – поділився своєю історією Олександр.

Яка вона, буденність?

До початку повномасштабного вторгнення Домініка також планувала знайти роботу в Києві, але всюди потрібен був досвід, якого у дівчини майже не було.

«Я вирішила спочатку спробувати себе тут, бо на «Коростеньмедіа» мені дають базу та політ уяви: я можу запропонувати теми для сюжетів чи проєкт і мене не лише підтримають, а й допоможуть. Тут я вчуся щодня», – підкреслила тележурналістка.

Вона додала, що їй дуже подобається бути на цьому місці, адже щодня можна спілкуватися з різними людьми та дізнаватися нову інформацію.

Процес створення телесюжету починається з ідеї. Журналіст шукає тему, домовляється про зйомку та обирає локації. Усе це, за словами Домініки, зона відповідальності журналіста.

«Насправді, я гіпервідповідальна людина і це інколи заважає. Бувають моменти, коли прийду додому і починаю думати про те, що треба було якось по-іншому зробити. Це інколи і на зйомках проявляється: хвилююся, що оператор зробить щось не так, тож доводиться постійно контролювати, іноді навіть занадто. Я можу по сто разів подивитися як оператор виставляє кадри, щоб все було добре, бо відчуваю на собі відповідальність за матеріал», – пояснила Домініка.

Роль оператора, як зазначив Олександр, полягає в тому, щоб зробити історію живою, але робота дуже залежить від журналіста.

«Дуже часто ми просто знаємо локацію та час, де буде відбуватися захід, тож вже на місці доводиться розбиратися що до чого. У нашій роботі дуже багато експромту та імпровізації. Поки я виставляю камеру, журналіст вже повинен зреагувати кого саме знімати та на чому робити акценти. Ще однієї спроби на зйомку не буде, а лише біда журналісту і монтажеру в разі чого. А якщо потрібно було показати якогось посадовця, а я його не відзняв, то не замість нього ж мені потім говорити», – прокоментував співпрацю із журналістами Олександр.

Виклики професії

Робота на телебаченні має свої труднощі. Серед основних, що виділила Домініка – емоційне навантаження. Тележурналістка зауважила, що до будь-якої теми потрібна попередня підготовка: журналіст повинен почитати та дізнатися якомога більше про людину чи подію, про яку буде сюжет.

«Найбільш складно мені було, коли ми писали акцію в підтримку військовополонених. Тоді я брала коментар у жінки з дитиною, які чекали на чоловіка і тата. Тоді дитині було лише два роки і вона жодного разу не бачила свого татуся, бо той перебував у російському полоні. Тоді вона обіймала плакат із фотографією тата та казала: «тато, тато, тато». Чесно, у мене навернулися сльози і я відвернулася від цих людей, щоб не показати, що мені важко. Після таких зйомок ти приходиш додому і самій хочеться сходити до психолога», – згадала один із найважчих матеріалів Домініка.

Вона додала, що наразі чоловік повернувся додому і вони вже домовилися про більш розгорнуте інтерв’ю.

Серед труднощів, з якими зіштовхується оператор, Олександр виділив швидкий темп роботи. Адже, як розповідає, знімати інформаційні сюжети та, наприклад, відеокліпи це зовсім різне.

«Одна справа, коли ти бігаєш на зйомки і частенько не знаєш, що тебе очікує. Сідаєш в машину і потім лише дізнаєшся куди їдеш. Тебе привозять, а ти вже розбирайся. Коли ж ти знімаєш музичний кліп, то там потрібно передати характер, атмосферу, якісь наїзди є, там і студія виставляється, ніхто нікуди не спішить, можуть одну сцену знімати 10-20 дублем. Це зовсім інша зйомка, і там оператори інші», – пояснив Олександр Хоменко.

Він підкреслив, що вже десять років працює у «Коростеньмедіа», тож у плані інформаційної зйомки може впевнено назвати себе досвідченим оператором. Окрім операторства Олександр також розробляв сайт Korostenmedia.news, робив дизайн каналу, займається монтажем.

«Я буду ще працювати над дизайном, якщо куплять нові монтажні комп’ютери, бо нинішнім уже понад 10 років, тож на них важко щось зробити. Взагалі в технікумі я отримав диплом художньої кераміки, а тут я режисер з обов’язками телеоператора, відеодизайнера, веб-дизайнера, а при потребі також монтажера й інженера. Я Джеймс Бонд – майстер десяти професій», – підсумував, жартуючи, Олександр.

Найяскравіші моменти у роботі

Найбільше, що подобається Домініці, – це допомагати людям. Вона розповіла, що важко виділити якийсь один матеріал, адже кожна тема цікава по-своєму.

«Один із моїх крайніх сюжетів був про безпритульних собак, яких викинули в одному із мікрорайонів Коростеня. Ми відзняли матеріал, і він набрав дуже багато переглядів, тож до дівчинки, яка опікується песиками, почали звертатися небайдужі і наразі вона обирає тваринкам родину», – зазначила тележурналістка.

Вона додала, що у цій професії не потрібно боятися інколи виглядати смішно, адже людям цікаво дивитися на справжню людину.

«Коли ми знімали собачок, я з ними обіймалася, і це не було награно, адже я дуже люблю собак. Тоді песики всі разом на мене накинулися і я впала, а оператор підловив цей момент, тож я його використала у сюжеті. Потім мені багато хто казав, як це круто і які дружелюбні тваринки», – поділилася одним із секретів професії Домініка.

На запитання, чи стала Домініка відомою в Коростені менше, ніж за рік роботи, дівчина впевнено відповіла, що її впізнають, зокрема і сусіди.

«Мої друзі, знайомі теж впізнають, і вже навіть незнайомі люди стають моїми друзями. Але зірку я не впіймала», – наголосила дівчина.

Олександр виділив і зупинився на сюжеті про акцію «Чисті береги», яку він знімав, сидячи у каяку.

«Був у нас у місті один активіст, який взяв каяки і сказав, що зараз ми туди всі сядемо і будемо плисти по річці і збирати сміття. Ми одягли жилети, сіли в ці каяки з Аліною, вона тоді працювала у нас журналісткою на підприємстві, і почали знімати. Керівництво думало, що ми так панорамно відзнімемо, але вийшло не так, як задумувалося. Я гріб – Аліна знімала, потім я знімав – вона гребла. І ми, як ті вікінги на тих каяках, назнімали, сміття наловили і були щасливі, та й камера, на диво, залишилася цілою. Керівник сказав, що план був не такий, тож я за цю зйомку трішки відхватив від Дмитра Львовича, але сюжет, який вийшов, мені сподобався», – сміючись, згадав телеоператор.

Куди рухатися далі та що змінити

Домініка зазначила, що наразі, поки в Україні триває війна, тяжко щось планувати, тому зараз журналістка намагається брати максимум від того місця, де знаходиться.

«Я вчуся, беру максимум знань і досвіду, а як буде в майбутньому, поки не знаю. Життя покаже. Можу лише сказати, що нам наразі не вистачає ще одного оператора, бо журналістів декілька, а от операторів лише два. Також хотілося б, щоб на підприємстві був власний автомобіль, щоб ми мали змогу охопити більш віддалені райони та робити сюжети там також», – висловила свої побажання Домініка Зеленова.

Олександр серед планів на майбутнє виділив свою відпустку, в яку має піти наступного тижня. Телеоператор додав, що хоче також вийти на фріланс і робити мінізамовлення.

«На підприємстві нам не вистачало довго каналізації, але вже не затоплює, сподіваюсь, так буде і надалі. Також було б добре, щоб з’явилися нові комп’ютери для монтажу. Ну і звичайно оператор, бо нас двоє: зараз один піде на пенсію, іншого можуть на війну забрати, тому треба ще третій боєць», – саркастично відповів Олександр Хоменко.

«Коростеньмедіа» – це приклад справжньої командної взаємодії, творчості та професіоналізму. Домініка Зеленова та Олександр Хоменко щодня показують, як любов до своєї справи може долати будь-які труднощі та приносити реальні зміни в життя громади. Їхні сюжети не лише розповідають історії, а й частенько допомагають людям.

Попри всі виклики: емоційне навантаження, швидкий темп роботи та постійний пошук рішень, вони залишаються відданими своїй справі та втілюють ідеї.

Ми хочемо привітати всю команду «Коростеньмедіа» та всіх фахівців, що працюють у сфері медіа, із прийдешнім Днем працівників радіо, телебачення та зв’язку, який відзначають 16 листопада. Ваша праця – це не лише історії на екранах та через мікрофони, а й спосіб об’єднувати суспільство, доносити правду і надихати.

Бажаємо нових звершень, творчих ідей, злагодженої роботи та мільйони переглядів.