Мабуть, в пам’яті кожного коростенця залишилася та страшна ніч 6 березня 2022 року, коли над нашим містом літали ворожі літаки та скидали авіабомби просто на житлові сектори. Саме тієї жахливої ночі найбільше постраждала вулиця Ковельська (колишня Воровського), де були знищені 12 будинків, загинув чоловік та дворічний Андрій Томчук, на жаль, залишився без обох ніжок.
АВТОР
Тетяна КОВАЛЬОВА
РУБРИКА
Життєві історії
ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ
7 березня 2025 р.
Наразі родина Томчуків проживає в Німеччині, а Андрійко, якому вже 5 років, ходить на протезах та пристосовується до своїх «особливих» ніжок. У річницю трагедії, 6 березня, мама хлопчика Інна, тато Павло, сестричка Анна та, власне, Андрій Томчуки дали інтерв’ю радіоведучій і журналістці «Коростеньмедіа» Світлані Барановській в «Темі дня» на радіо «Коростень ФМ 107.5», яка зв’язалася з ними за допомогою відеозв’язку.
Як розповіла Інна Томчук, наразі Андрійко відвідує німецький садочок та веде активний спосіб життя: бігає, намагається кататися на велосипеді чи самокаті, грається на ігровому майданчику разом з іншими дітками і має багато друзів у садочку. Інколи йому потрібно трішки допомогти, але в цілому для нього немає меж ні в чому.
«Я прокидаюся і одразу одягаю свої «нові» ніжки. В цьому мені допомагають тато і мама», – говорить хлопчик. Звісно, що Андрійко втомлюється, але вже звик ходити на протезах. Зі свого боку тато Андрія Павло зазначає, що протези стали частиною його тіла і він використовує їх як власні ноги.
Наразі ж хлопчик розуміє, що він особливий, адже бачить, що іншим діткам не доводиться щоранку «одягати» свої ніжки.
«Останнім часом він часто ставить питання, чому так сталося саме з ним, тож ми намагаємося всіляко йому пояснити», – каже Павло.
Батьки розповідають йому як, чому і через що це сталося, що він втратив свої ніжки, що ніхто з членів його родини, ні, власне, Андрійко, в цьому не винні, аби в майбутньому він не звинувачував ні себе, ні рідних. Та, попри це все, Андрійко все одно прагне повернутися додому, до рідного Коростеня.
«Звісно ми плануємо повернутися до України, адже не обирали цей шлях і ніколи у нас не було, скажімо, в планах того, аби кудись іммігрувати. Я завжди виступаю за те, що потрібно зробити щось хороше у своїй країні, а не шукати чогось іншого деінде», – продовжує розмову Павло.
Що стосується реабілітації та лікування Андрія, то наразі він знаходиться в Німеччині на амбулаторному обліку в ортопедичній дитячій клініці.
«До цього моменту протези Андрійка ми міняли кожен рік, в один і той самий період їхали до протезійного центру, знімали всі показники й вони виготовляли нам нові протези. Але зараз ми використовуємо ці останні протези вже півтора року і поки фізіологічно він не виріс настільки, щоб змінювати їх», – розповідає Інна Томчук.
Що стосується життя в Німеччині, то, як продовжила пані Інна, люди там привітні, знають їхню історію, впізнають на вулицях та є дружелюбними. Допомоги від Німеччини як держави родина вже не отримує, адже намагаються бути самостійними, незалежними і отримувати свої гроші, оскільки працюють там. Зокрема до Німеччини Томчуки приїхали в кінці березня 2022 року.
«Після того, як у нашій родині сталася ця трагедія, дуже багато людей відгукнулися. Україна – нація, яка вміє згуртуватися і в потрібний момент підтримати будь-кого. Зараз наше життя налагодилося. Звісно, 6 березня воно розділилося на «до» та «після», і зараз, судячи по тому, як пройшов час й минуло три роки, ми морально та фізично стали на ноги», – зазначає мама Андрійка.
Тієї жахливої ночі, 6 березня 2022 року, коли у Коростені було масштабне бомбардування, родина Томчуків пішла ночувати до своїх друзів у приватний будинок, адже самі проживали на 5-му поверсі багатоквартирного будинку.
«Ввечері 5 березня все було як зазвичай. Однак є один такий цікавий факт: коли щось має відбутися, Андрій дуже тривожний та неспокійний. І того вечора він довго не міг заснути, напевно до пів на дванадцяту годину ночі», – пригадує Інна.
Тоді ж, під час бомбардування, жінка теж отримала поранення.
«Коли почали летіти уламки, я прокинулася від того, що спершу був звук, а потім вже біль. Я намагалася прикрити Андрія, адже він спав біля мене. Та як чоловік увімкнув ліхтарик, аби подивитися, що у мене тече кров, Андрій плакав, тоді ми звернули увагу на нього. Поряд були вибухи, полум’я, страшна картина», – з болем у серці пригадує Інна Томчук.
Після побаченого, що дружина і син у крові, Павло зі своїм другом Романом наклали їм джгути, після чого Роман відразу відвіз їх до лікарні.
«Я пам’ятаю, як лікар повернувся і запитав мене, чи я розумію, що тут буде ампутація. Але це було зрозуміло, інакше… Не можу передати словами картину, яка дуже часто повертається», – розповідає Павло.
Потім був Житомир, далі Польща і дуже багато операцій у Андрійка.
«Коли ми потрапили до Німеччини, одразу прибули до лікарні, де сина оглянули і було прийнято рішення, що стаціонарно перебувати йому там вже не потрібно. Але амбулаторно, тобто протягом перших трьох місяців, особливо перший місяць, майже кожного дня відвідували лікарню, де постійно контролювали як протікає загоєння ран. Також дуже важливий крок – це компресійні пов’язки для формування кутів. Мені показали, як потрібно це робити, тож все це ми робили власноруч. Тут в Німеччині йому і знімали шви», – продовжує Павло.
Вже опановування Андрієм протезів розпочалося з тренувальних. Попри те, що це був складний шлях, та крізь біль, терпіння, сльози Андрія і підтримку рідних та близьких, хлопчик став на протези і зміг рухатися сам.
Саме 2 травня 2022 року Андрійко почав ходити своїми «новими» ніжками. Це дата, яка назавжди залишиться в пам’яті родини Томчуків.
В майбутньому хлопчик мріє стати пожежником та рятувати людей, тоді як його батьки прагнуть, аби Андрій займався спортом і став олімпійським чемпіоном.
Зі свого боку ми сподіваємося, що Андрійко Томчук піде до першого класу у вільній Україні, як він сам цього дуже прагне. А в подальшому на нього чекає щасливе життя.
