Міжнародний жіночий день, який традиційно святкують 8 березня, залишається предметом активних дискусій у сучасній Україні. День, присвячений боротьбі жінок за свої права та рівність у суспільстві, роками сприймався як свято весни, краси та жіночності. Різняться і думки коростенців: деякі прагнуть відійти від радянської спадщини, інші ж очікують на подарунки та привітання, або, навпаки, прагнуть привітати жінок і висловити їм свою вдячність.
АВТОР
Валерія БАРАНОВСЬКА
РУБРИКА
Актуально
ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ
6 березня 2025 р.
«Я не святкую 8 березня, вважаю, що це не на часі. Жіноче свято має бути щодня, ми вже відходимо від цих наративів. Нехай чоловіки квіти дарують не залежно від свята, заряджають гарним настроєм і виявляють повагу, допомагають щось зробити дома, можуть оплатити комуналку, психолога чи МРТ», – поділилася своїми думками пані Олена.
Цього дня чоловіки все ж намагаються зробити своїх жінок щасливими, і це стосується не лише другої половинки, а й сестер, родичів і матусь. Хтось купує тюльпани або троянди, інші планують святкову вечерю, решта обирають символічні подарунки.
«Ставлюсь до свята із позитивом: привітаю дружину і проведемо цей день вдвох. Над подарунком я ще не думав, але квіти і щось на пам’ять точно. Жінки самі натякають, тому варто прислухатись до своїх других половинок і їхніх бажань. Та й це таке свято, що, якщо забудеш, то і сам пошкодуєш», – посміхаючись, розповів один із опитуваних чоловіків.
«8 березня ми всією родиною святкуємо щороку, – розповідає Катерина, яка цього дня разом з чоловіком Андрієм та синочком Єгором прогулювалися в парку (на фото). – Я займаю проукраїнську позицію, але 8 березня, як і 1-ше травня, святкують по всій Європі. Для нас цей день – це ще один привід замовити суші чи бургери».
Із початком повномасштабного вторгнення історики якомога частіше почали розповідати про те, що насправді означає 8 березня для нас, українців, і чому його важливо розглядати крізь призму історії, а не лише традицій. Його історія розпочинається ще на початку XX століття, коли жінки в різних країнах світу активно відстоювали право на працю, освіту та участь у політичному житті.
Радянська пропаганда зробила все можливе і неможливе, аби цей день у нас асоціювався із німецькою комуністкою Кларою Цеткін, відомою, як жінка, що заснувала 8 Березня. Та українці часто забувають або навіть не знають тих, хто творили в нашій історії.
Ще задовго до Клари Цеткін у 1884 році Наталія Кобринська зробила неможливе: вона разом зі своїми колежанками зібрала у Станіславі, сучасному Івано-Франківську, «Товариство руських жінок». Українки намагалися через літературу та просвітницьку діяльність донести світові меседж: «Ми є і нас мають чути». Тоді акцент ставився не на гендерній статі, як у більшості країн світу, а саме на нації. Діячки розуміли, що лише у вільній країні вони зможуть отримати права, які будуть рівні у чоловіка та жінки.
Жінки намагалися докликатися і сказати про те, про що світ не хотів чути. Так, наприклад, у 1930-ті роки Мілена Рудницька – жінка, яка була першою, хто сказала світовій спільноті, про геноцид українського народу. «Свободна жінка – свободна нація», – це аксіома, яка має бути піднесена цього дня. Тож 8 березня варто згадати не лише про квіти і жіночність, а й про тих, хто боровся за жіночі права.
Попри історичний аспект, відійти від традиції святкування 8 березня непросто. Чи залишиться цей день офіційним святом в Україні – питання часу. Але для багатьох і надалі 8 березня продовжить бути днем, коли жінок вітають, а вони отримують підтвердження того, що їх цінують і люблять.
